Блог им. Hanna →  Обливаний понеділок справді існує

Щоб знати і розуміти свою країну, треба нею подорожувати.

Не дарма ж існує приказка: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тільки угледівши на власні очі, помацавши, так би мовити, відчувши на смак і на дотик різні місцевості, можна зрозуміти — наскільки твоя країна велика і різноманітна, скільки в ній величі, краси і жалю за втраченими можливостями.
Сидячи довгий час удома (скажімо, в тій же Охтирці) може скластися хибне враження, що тутешній життєвий порядок, побут і звичаї є незмінними, єдино можливими і характерними для всієї України – ми ж бо усі українці. Але варто лише зрушити з місця, заглибитися на трійку сотень кілометрів у вир країни, аби ті помилкові уявлення розсипалися дрібними друзками по дорозі.
З 23 квітня по 1 травня разом з друзями з міста Кременчука, що на Полтавщині, я подолала майже 3 тисячі кілометрів українських доріг у бік західних кордонів країни і у зворотному напрямку. Наш Kia Rio, завдяки вправності водія і організатора проекту Валерія Волвєнкіна, з випробуванням справився добре. Пасажири теж старалися, але під кінець шляху голова вже геть не трималася на в’язах від постійного крутіння-вертіння навсібіч – побачити намагалися ж якнайбільше.
***
Сама казала, що переказувати побачене – резон невеликий, але замовчувати – то, взагалі, дурне. Можливо, хтось і зацікавиться та й собі вирушить у мандри країною аби скласти про неї своє, особисте враження.
А мої головні спостереження від оглядової подорожі маршрутом: Охтирка – Новоград-Волинський — Рівне – Луцьк – Дубно — Львів – Мукачево — Ужгород – Рахів – Яремче – Івано-Франківськ – Тернопіль – Хмельницький – Житомир — Київ – Охтирка – такі: Україна – дивовижна земля, кожен регіон якої відмінний від іншого, кожен має свою родзинку (і не завжди вона солодка), люди скрізь набули різного культурного та історичного спадку, розмовляють відмінними мовами, але відкриті до спілкування і добре розуміють одне одного. Нас, східняків, западенці вітали так: родичі приїхали!

Поганський звичай
у християнському Львові

Хоча першу зупинку наша команда мала у Новоград-Волинську Житомирської області, на батьківщині Лесі Українки, спочатку вирішила написати про поливаний понеділок у Львові, бо наразі не всі паски поїли і великодні мотиви залишаються ще актуальними (писалося ж по гарячому).
До сих під читала про поливаний понеділок лише у етнографічних дослідженнях Олекси Воропая (1913 — 1989) і думала, що згадки про таке можливі тільки в книжках. Виявляється, давні поганські традиції живуть і квітнуть дотепер.
25 квітня у понеділок ми мали оглядову екскурсію старим Львовом, походжали древніми вуличками, долаючи вихиляси бруківки (до речі, місцеві пані, незважаючи на особливості вуличного покриття, полюбляють ходити на високих підборах). Коли раптом, повз нас пробігла група підлітків з пляшками, повними води, бризкаючи вологою навсібіч! «Це нормально, сьогодні ж поливаний понеділок, — спокійно відреагував гід. – Один раз на рік можна походити мокрим, звичайно, якщо ти не надто святково вбраний і не йдеш у гості».
Той понеділок, зранку й до вечора, ми провели у Львові, тому надивилися на різні способи поливання перехожих водою. В основному, молоді хлопці мають на меті облити молодих дівчат, котрі їм подобаються. Для цього використовуються різні приладдя: відра, пляшки, спеціальні «автомати» тощо. Гурти розпашілої молоді бігають вулицями міста, завзято виконуючи свою місію. Коли дуже вже розходяться, перепадає і пасажирам трамваїв: кульки з водою летять у відчинені вікна громадського транспорту.
Наряди міліції відбирали поливальне знаряддя та примушували виливати воду на клумби лише біля пам’ятника Тарасові Шевченку на проспекті Свободи, на решті території обливатися було дозволено донесхочу. Оскільки погода сприяла, воду набирали з фонтанів.
Отже у поливаний понеділок у Львові та в інших західних містах і селах вилилося море води. Як пояснили місцеві жителі, за звичаєм ображатися на бешкетників не можна. Хоча, без образ не обходиться, коли дехто аж занадто захоплюється поливанням і воно радше нагадує хуліганство, ніж забаву.
Ми того дня ображених не зустрічали, люди переважно реагували на прохолодні бризки з посмішкою, адже обливання водою — то побажання краси і здоров’я.
Написав
13.03.2012 в 20:04
0


Вставка зображення
Файл:
Посилання:
Вирівнювання:
Опис:

Тільки зареєстровані і авторизовані користувачі можуть залишати коментарі. Авторизуйтеся, будь ласка, або зарегистрируйтесь, якщо не зареєстровані.

Актуальне ↓