Блог им. Hanna →  Оптика під назвою «Життя»

На практику до нашого видання прийшла студентка. Дуже мила дівчина Юля Рябухіна. Вона з головою поринула у роботу і між іншим написала ось що...

Коли лунав мій останній дзвоник, я не плакала. Загалом, якщо бути відвертою, я не відчувала ні страху, ні жалю за те, що моє шкільне життя закінчилося. Воно не промайнуло даремно — я всіляко використовувала його дарунки. Мені подобалося моє життя у колі домашньої та шкільної родини. Але душа потребувала змін і я не шкодувала за тим, що завершувалося. Я була впевнена, що на мене чекає так ж легке і веселе існування, але без материнського піклування. І щаслива посмішка на моєму обличчі, коли я отримувала атестат, не була підробкою. Все було так, як я того бажала. Але із тим, як зник останній шкільний вечір, зникло й виплекане мною за всі 16 років життя почуття справедливості.
В університет я приїхала з синім дипломом, повним лише відмінних оцінок. Я все ще була впевнена, що так нав’язливо введене ЗНО дійсно заміняло вступні іспити. Відмінний атестат, відмінний сертифікат – звісно ж я не мала сумнівів, що отримаю бюджет. Перше розчарування – наявність вступного іспиту, такий собі творчий конкурс. Час на підготування – місяць. Друзі сміялися, бо готувалася я навіть на пляжі, вивчаючи всю теорію з журналістики, котру лише змогла знайти. Конкурс виявився для мене нищівним. Чи я його сама провалила, чи мені допомогли провалити.
Що тоді зі мною коїлося, краще нікому не знати. Для мене це був дуже важкий удар. Перший такий собі нокаут, від якого і досі оскома на серці і душі. Я не скиглю, але цей рік мене вибив з колії. Виявилося, що життя за стінами школи й батьківського дому не таке вже й солодке, переважно в темно-сірих тонах, брудне і занадто реалістичне як для 17-річної дівчинки. Зате я відкрила в собі нові ресурси, незнані до цього. За допомогою дуже буйних сусідок по гуртожитку я з’ясувала, що можу спати по дві години на добу впродовж цілих тижнів, а то й місяців! Мої погані стосунки з дівчатами з кімнати — певний стимул швидше закривати модулі й більше вже не з’являтися в тому клятому гуртожитку… Але ж я сама прагнула змін.
Багато чого змінилося. Тому змінилася і я. Вийшло так, що тепер сприймаю життя по-новому, наче іншими очима. Якщо раніше навіть у винятковій багнюці я намагалася побачити щось гарне, позитивне, то зараз тверезіше дивлюсь на оточення. Якщо багнюка, то її треба уникати, а не шукати привід назвати лікувальною грязюкою. Перелистуючи випускний альбом, чітко усвідомлюю, що за рік від нас, пухнастих і наївних, мало що залишилося. Досвід нашаровується, мов броня. Закриває доступ до серця й душі. Повільно, але вимикає почуття й змушує працювати мозок. Чому? Ми просто стаємо дорослішими.
Зараз у мене все добре. Я вже рік навчаюся в тому університеті, куди бажала вступити. Опановую улюблену професію. Намагаюся стати справжнім спеціалістом. Здобуваю свій перший досвід роботи в газеті «Лідер», навчаючись прямо на полі бою. Тільки ось знайомі відмічають, що очі в мене серйозніші й сприймаю я все не так, як раніше. «Змінилася», — чую. А я просто замінила призму світобачення. В оптиці під назвою «Життя» більше не лишилося для мене рожевих окулярів.
Написав
23.07.2009 в 18:46
0


Вставка зображення
Файл:
Посилання:
Вирівнювання:
Опис:
коментарі(2): 
Вспомнилась старая песня Вячеслава Бутусова
«Если ты пьешь с ворами — Опасайся за свой кошелек.
Если ты ходишь по грязной дороге, то не сможешь не выпачкать ног...»
Написав Cluster, 23.07.2009 в 18:46
 0  

Тільки зареєстровані і авторизовані користувачі можуть залишати коментарі. Авторизуйтеся, будь ласка, або зарегистрируйтесь, якщо не зареєстровані.

Актуальне ↓